Володимир Дідушицький

"NON FACERE ALIQUID QUOD NON PLACET TIBI"
"Не роби іншим того, що тобі не любо"
Девіз роду Дідушицьких


Портрет Володимира Дідушицького (автор - Генріх Родаковський)      22 червня 1825 р. у містечку Яришів  (Вінничина) у сім'ї графа Юзефа-Каласанти та Пауліни з роду Дзялінських народився єдиний син, якого назвали Володимиром. Дідушицькі – аристократична полонізована родина, яка веде свій рід від руських бояр Дідушичів, які з XV століття осіли в околицях міста Стрия (Львівщина).

     Батько Володимира після участі в повстанні Костюшка та війні 1812 р. вийшов на пенсію в званні капітана і займався громадською та науковою роботою як бібліограф, зібрав багату бібліотеку у своєму маєтку в с. Поториця під Сокалем. Мати, захоплюючись колекціонуванням місцевої фауни і флори, виховувала сина в любові до природи.

     Домашні вчителі розвивали та скеровували здібності хлопця і його любов до природознавства. Найтепліше В. Дідушицький згадує поета та краєзнавця В. Поля, ботаніка Г. Лобажевського (засновника ботанічного саду Львівського університету), зоолога Е. Шауера. Останній, учень А. Брема, Й. Науманна та Е. Ціммермана, мав найбільший вплив на молодого графа і навчав його орнітології та таксидермії.

     Після поїздки до Відня і Парижа та відвідання там різних музеїв аматорське колекціонування переросло у Володимира у справу цілого життя. З 1857 р., отримавши значний спадок, В. Дідушицький повністю віддається музейній справі. До гербарію і колекцій тварин та птахів, зібраних переважно у власних маєтках під час полювань, а також отриманих в дарунок від друзів, поступово додаються палеонтологічні та геологічні збори. Постало питання про створення музею. З цією метою у 1868 р. граф придбав палац у центрі Львова по вул. Театральній, 18, куди після реконструкції у 1869 р. були перевезені усі колекції. У 1870 р. експозицію музею було остаточно впорядковано, і він почав приймати окремі екскурсії.

     Збір музейних експонатів відбувався переважно силами працівників музею. Меншою мірою збори поповнювалися за рахунок дарунків та обміну колекціями. Пізніше фундатор музею скаже: "І на старості я навіть думкою не можу осягнути, як то все могло зібратися". Попри всі свої приватні та громадські обов'язки, В. Дідушицький більшість часу проводив за впорядкуванням та описуванням музейних зборів і робив це з великим захопленням. Особисто опрацював орнітологічну колекцію і видав каталог птахів, яким розпочалася серія музейних видань "Відомості з музею ім. Дідушицьких у Львові". Навіть наприкінці свого життя, незважаючи на важку хворобу, В. Дідушицький не припиняв цікавитися, за його словами, найкращим своїм здобутком. Окрасою музейної збірки була унікальна "Поторицька бібліотека" його батька Юзефа Дідушицького, яка на той час нараховувала близько 10 тис. томів, починаючи з XVI століття.

     Будучи багатою і щедрою людиною, граф Володимир значну частину своїх коштів призначав на меценатство. Він був одним із засновників колись Вищих шкіл (тепер університети), промислових шкіл, організатором Крайових виставок у 1877 і 1894 рр. у Львові та в 1887 р. у Кракові та ін. Призначав зі своїх коштів стипендії та допомоги талановитій молоді, з якої пізніше сформувалися відомі вчені. Одним із таких стипендіатів був і майбутній директор музею ім. Дідушицьких професор Мар'ян Ломницький.

     Створивши гармонійний за змістом і формою музей, В. Дідушицький зробив вирішальний крок у ствердженні власних цілісних поглядів на устрій природи. Цей устрій він не уявляв без активної діяльності людини. В. Дідушицький створив на своїх землях поблизу с. Пеняки (нині Бродівський р-н Львівської обл.) природний резерват у буковому пралісі площею 22,4 га. Цей акт був закріплений рішенням парламенту у Відні у 1886 р., а резерват отримав назву "Пам'ятка Пеняцька". Це був не лише перший заповідник в Україні чи Польщі, але й один із перших в Європі.

     Крім заповідноїГерб роду Дідушицькихсправи і пропагування охорони природи В. Дідушицький займався й законодавчими аспектами природокористування. У 1868 р., разом з іншими вченими, він підготував кілька законопроектів про заборону вилову, винищення та продажу альпійських видів тварин, характерних для Татр. За його участю у 1875 р. Галицьким сеймом був прийнятий мисливський закон, який вперше у Європі забороняв весняне полювання на слукву (вальдшнепа).

     Високо оцінена наукова робота Володимира Дідушицького – він був членом- кореспондентом Краківської академії наук, почесним доктором філософії Львівського університету та членом різних наукових товариств.  На його честь отримали свої назви декілька видів рослин і тварин – як сучасних, так і викопних.

     Помер граф Володимир Дідушицький 18 вересня 1899 р. у своєму маєтку в с. Поториця (тепер Сокальський р-н Львівської обл.) у віці 74 років після важкої тривалої хвороби. Похований з почестями і при великій похоронній процесії у родовому склепі костелу с. Заріччя (Польща, Підкарпатське воєводство).

Співпраця з музеєм